Класична гітара походить з іспанської гітари, на якій спочатку грали традиційну іспанську музику, а потім, на початку 20 століття, на цих інструментах стали грати класичну музику. Гітара стала академічним інструментом, і класи гітари стали з'являтися в музичних училищах і консерваторіях. Тоді ж ця гітара і отримала свою назву "класична". Найбільш значний вклад в популяризацію класичної гітари зробив геніальний іспанський музикант Андреас Сеговія - він є еталоном і "богом" класичної гітари. Силу його впливу можна порівняти з такими іменами як Ніколо Паганіні в скрипічній музиці або Джімі Хендрікс в електрогітарі. Яскравою ілюстрацією до цього є той факт, що найбільш відомі класичні гітаристи сьогодення є прямими учнями Сеговії. На відміну від інших видів гітар, конструкція "класичної" гітари, як і техніка виконання, є давно сформованим явищем, що не піддається жодним змінам, і вдосконалення там відбувається виключно в плані якості. Багато в чому це пояснюється тим, що на цих інструментах грають здебільшого академічну або фольк музику. Хоча зіграти на них можна композиції абсолютно будь-якої стилістики (але при цьому в академічній манері). На класичних гітарах стоять нейлонові струни, і вони призначені виключно для пальцевого звуковидобування. Медіатори класичною технікою не передбачені. У класичній гітарі все, як правило, строгіше, ніж в інших різновидах гітар. Потрібно зазначити — мова йде про дорогі класичні і фламенко гітари. Чим нижча вартість інструменту, тим більшою є вірогідність заміни "стандартних" матеріалів на дешевші. Наприклад, якщо вартість інструменту менше $300, то не виключена можливість, що більше 50% матеріалів не відповідатимуть "стандарту". Це не означає, що такий інструмент не годиться для домашньої або навіть професійної гри, просто звучання таких інструментів зазвичай не збігається з тим, яке більшість професіоналів вважають загальноприйнятим.