Ксилофон - ударний музичний інструмент. По дерев'яних пластинках, — клавішах інструменту, вдаряють спеціальними паличками, з наконечниками з дерева, пластика або щільної гуми.

Клавіатура сучасного ксилофона настроюється по звуках хроматичної гамми, подібно до фортепіанної. Під клавішами ксилофона розташовані спеціальні трубки-резонатори, що роблять звучання об'ємнішим. Діапазон ксилофона — 3,5 або 4 октави. Раніше вироблялися інструменти з розширеним діапазоном (4-5 октав), називались вони ксилорімба або ксиломарімба.

У Європі ксилофон відомий з 15 ст. З 19 ст. інструмент включається до складу оркестру. У 1830-хх конструкцію ксилофона удосконалив М. І. Гузіков). Ксилофон з металевими резонаторними трубками, підвішеними під брусками, називається «марімба».

Найпопулярніша деревина для виготовлення клавіш — палісандр. Останнім часом все частіше використовуються ксилофони з пластинами з різного пластику. Такі клавіші міцніші за дерев'яні і краще тримають стрій, хоча і програють в барвистості звучання.

Найбільшої популярності ксилофон досяг в кінці XIX і першій половині XX століття, завдяки виконавцям-віртуозам, що виконували переробки класичних творів і регтайми. В даний час ксилофон — один з основних ударних інструментів симфонічного оркестру. Як сольний інструмент він вживається рідше, значно поступаючись по тембрових можливостях своєму родичеві марімбі.

Народні ксилофони зустрічаються в музиці країн Індонезії, Африки, Південної Америки.